Вы здесь
Главная > Общество > Як сумські журналісти бабаків рятували

Як сумські журналісти бабаків рятували

Представники ЗМІ Сумщини побували на батьківщині відомого в Україні «синоптика» бабака Тимка, у регіональному ландшафтному парку «Великобурлуцький степ».

На гербі Великобурлуцького району Харківської області, куди й вирушили учасники «екологічного» прес-туру, організованого Харківським прес-клубом, зображено два бабаки.

«А розумний – страх!»

Чомусь саме ця цитата з відомого фільму згадалася після знайомства з бабаком, або, як часто говорять на Слобожанщині, байбаком чи сурком.

"Одомашнений" бабак на дослідній станції
«Одомашнений» бабак на дослідній станції

Великобурлуцький степ, який облюбували тваринки для проживання (в Україні, крім Харківщини, бабаки живуть в Луганській області), прекрасний своїми дивовижними краєвидами о будь-якій порі року. Він створений у 2000 році на межі лісової та лісостепової зони, займає площу 2042,6 гектарів, славиться рідкісними видами рослин і тварин.

Сумські журналісти у Великобурлуцькому степу
Сумські журналісти у Великобурлуцькому степу

П’ятнадцять видів рослин і дванадцять тварин занесено до Червоної книги України. До Європейського Червоного списку занесені такі тварини, як сліпак звичайний, видра річкова, орлан-білохвіст та деякі інші.

Але найбільше нас цікавить наш «герой» бабачок, який охороняється на території Харківської області – травоїдне звірятко вагою до десяти кілограмів, з кольором хутра від чорного до світло-блакитного.

Домівка бабака – прямо як українська хата. У великій норі, де зимують три покоління, облаштовані кілька приміщень, у тому числі спальня, туалет і навіть «родзал». Цікаво, що на другий рік старших дітей батьки виселяють, щоб ті будували свій дім.

13726718_1078123992269556_6435141723558010309_n

Живе бабачок лише там, де витоптана трава, аби найменшу небезпеку бачити здалеку і попереджати про неї сородичів. У таких випадках бабак свистить (до речі, так голосно, що закладає вуха). Історії про нього можна слухати безкінечно. Скажімо, хто б міг подумати, що мусульмани вважають тваринку священною. Просто вранці, виходячи з нори, бабак стає на задні лапи, а передніми «миє» мордочку, повернувшись до сонця, немов здійснюючи намаз.

Знаменитий бабак Тимко, якого будять взимку, аби він передбачив ранню чи пізню весну, нині живе в Гайдарах. А ми побували у Нестерівці, де йому, на дослідній базі університету імені КАРАЗІНА готують гідну заміну.

Друзі Тимка кричать «Help!»

На жаль, у безтурботну насолоду від спілкування з природою втручається гірка реальність. Про екологічні проблеми з болем розповідають голова Великобурлуцької райдержадміністрації Віктор СЛИШ, голова райради Олександра ЖИЛІНА, інженер-еколог ДП «Червона хвиля» Віра БЄЛІЧКО та інші люди, яким не байдуже майбутнє свого краю.

Віра Бєлічко говорить про екологічні проблеми краю зі сльозами на очах
Віра Бєлічко говорить про екологічні проблеми краю зі сльозами на очах

Унікальний ландшафтний парк потерпає від браконьєрства. На бабаків полюють передусім через їх цінний жир. Це надзвичайно ефективний лікарський препарат, він загоює опіки, обморожування, рани, виразки, гастрити, туберкульоз…

Отож, аби підзаробити (літр жиру з одного бабака коштує понад півтори тисячі гривень), браконьєри ловлять звірят у петлі, наставляють у норах списи, стріляють із малокаліберних гвинтівок. Методи полювання інакше, ніж варварськими, не назвеш. А боротися з цим практично нікому, статус регіонального ландшафтного парку не передбачає ні фінансування, ні охорони.

Віктор Слиш
Віктор Слиш

Але й це ще не все. Нещодавно жителі села Голубівка, Плоске та Лебедівка Великобурлуцького району звернулися у засоби масової інформації з відкритим листом.

У Голубівці є пасовище, на якому оселилися родини бабаків. Громада це пасовище використовувала більше 30 років, але сталося так, що Держгеокадастр, не поставивши до відома ні громаду, ні місцеву владу, видав цю землю в оренду на 49 років фермерському господарству. Причому дозвільні документи, як розповів Віктор Слиш, були видані миттєво… у новорічну ніч 31 грудня.

«Ми дізналися про це рішення, коли на пасовище заїхала сільськогосподарська техніка. Бабаки, у яких уже народилося маленьке потомство, не знали, куди тікати. Трактор їхав просто на нори. Два дні кружляли над полем круки, збираючи останки бабачат. Тваринки загинули, тепер наша черга. Як жити у селі без корови чи кози, єдиної годувальниці?» — говорять люди.

Поліція, яку викликали селяни, їх не захистила, аргументуючи це тим, що у фермера на руках всі документи. Нині громада готова бити у всі дзвони, звертатися у судові інстанції, аби лише домогтися справедливості.

Замість післямови

Колись на Харківщині був спеціальний Державний бабачиний заповідник, створений ще у 30-х роках минулого століття. Сьогодні він практично «похований» під водами Краснооскільського водосховища.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

«З кожним роком захоплюють землі, переводять у ріллю, розорюють пасовища. Потім вносять хімічні добрива. А хто подумає про майбутні покоління? Шкода, що при районних адміністраціях ліквідовані екологічні управління, тепер взагалі ніхто не слідкує за природоохоронною діяльністю, інспектори у глибинку нвряд чи доїдуть», — говорить Віра Бєлічко.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Українські степи ще з радянських часів пережили чимало. На їх знищення, у бажанні «по-господарському» використовувати кожен квадратний метр землі, кидали безліч зусиль. Великобурлуцький степ ще живе. Але популяція бабаків невпинно зменшується і чи вдастся зупинити цей процес – невідомо. Враховуючи, що багато людей у владних кріслах звикли не те що думати по-державницькому, а просто жити одним днем…

Сумська область – Харківська область

Фото автора та greatfon.com

comments powered by HyperComments
Top