Вы здесь
Главная > Блоги > Символи війни зовсім не маки чи тюльпани…

Символи війни зовсім не маки чи тюльпани…

Символи війни 1

Чи замислювалися ви колись над тим, що для кожного з Вас означає Велика Вітчизняна, або ж Друга Світова (на сьогоднішній мотив) війна?

Для мене донедавна це були розповіді дідуся, про те, як ешелони німців їхали кілометровою стрічкою, його рідня у цей час обставляла очеретом хату. Це сторінки із підручника «Історія України», де купа дат і не завжди зрозумілих термінів. Це мітинг на День Перемоги, коли старенький сивочолий ветеран розповідає про наступ на Берлін. Це знахідки в лісах у вигляді бойових снарядів. Це життя і подвиги улюбленої героїні книги «Четверта висота» актриси Гулі Корольової, яка загинула у бою з німцями. Це червоні тюльпани біля пам’ятника невідомого солдата… Банальщина, еге ж!?

Навіки змінили думку про війну відвідини Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.», який розташований у Києві.

Ще раніше, коли побачила частину експозиції цього музею – Зал пам’яті – в одній із серій комедійного серіалу «Свати», захотілося побачити те місце, про яке один із героїв фільму говорив: «Тут зібрані фотографії бійців, які не повернулися з війни, та фото дружин і матерів, які провели на фронт своїх солдат і ніколи більше їх не побачили живими. Їх розділяє дубовий поминальний стіл з похоронками…».

Реальність вразила набагато більше, ніж фільм. Сотні фотографій видавалися тисячами, мільйонами навіки обірваних доль. Побачивши усміхнені ще живі обличчя бійців і нещасні очі матерів, я перестала думати про Велику Вітчизняну як щось далеке, напівреальне і напівміфічне.

Символи війни 2

Та найбільше шокував мене навіть не Зал пам’яті, а два зовсім не примітні експонати – мило і перчатка. Тому що поряд із ними були написи: «Перчатка із людської шкіри», «Мило із людського жиру»… А поряд стояла костодробарка – ДЛЯ ПЕРЕРОБКИ НА ДОБРИВА ЛЮДСЬКИХ КІСТОК.

Ось що таке для мене війна! Не тюльпани чи маки її символи і навіть не фашистська каска, а мило й перчатка!

Вчора була у театрі ім. Щепкіна на святі, присвяченому ветеранам Другої Світової війни. Воєнні пісні, жахливі цифри про спалені вщент села і мільйони загиблих, сповіді самих фронтовиків… І знову квіти, гвоздики, тюльпани,  маки… Але чогось не вистачало!

Не знаю, може, тієї ж перчатки на сцені, яка б ще раз доказала всім і кожному, що війна – це не сухі цифри в підручниках, це загублені долі, що стоять за цими цифрами, це рідні люди – Ваші і мої, усі надії й сподівання яких враз стали попелом, а плани на життя перекреслив танк або снаряд. І можна скільки завгодно переконувати себе, що це минуле, що це вже історія, але коли сьогодні вдивляєшся в очі ще зовсім молодих вдів і матерів, бачиш десятки військових щодня на вулицях, читаєш пости в Інтернеті, які поширюють жителі сусідньої держави, то думаєш, що ми зі свого минулого, зі своєї історії, уроків не винесли. І не дай Боже, щоб перчатка і мило стали символами вже сьогоднішньої – гібридної війни…

comments powered by HyperComments
Top