Вы здесь
Главная > Блоги > П’єса на три дії про те…

П’єса на три дії про те…

Як доїхати маршруткою додому живим, нову поліцію, «рєшалово» і…права людини

Зачин. Після важкого й   успішного дня в Сумах , збираємось ми з чоловіком додому у нашу казкову хатинку на Лебединщині… Подумки вже там: сосни оксамитово зазирають у вікна, білі гриби просто таки застрибують «на руки»,  кущі обліпихи янтарно посміхаються, любий син, собака шарпей та чотири коти чекають нашого приїзду. Доїхати можна рейсовою маршруткою «Суми-Лебедин», котру, зазвичай, чекаємо на моїй рідній зупинці в Сумах напроти вул. Гамалія. Зауважу, зупиняємо не лише ми – у певний час на зупинці збирається чимало людей, котрі їдуть в лебединському напрямку – хто в село, хто на дачу… Тобто – ніяких проблем з зупинкою і проїздом ніколи не було.

Дія перша. І ось довгоочікувана маршрутка зупиняється, двері поки що не відчиняються, тож я підхожу і намагаюсь відчинити передні двері – бачу, що там два порожніх  пасажирських місця. Руки у мене тендітні,тож  мій чоловік пробує допомогти – легенько натискає на ручку дверей —  і тут починається «перформенс та інсталяція у всій красі». Водій нарешті відчиняє двері салону, і як тільки ми заходимо туди, починає при всіх кричати  на мене і чоловіка страшним голосом, зі всіма відтінками обсценної лексики, при цьому навідріз відмовляється нас везти. Намагаємось прояснити ситуацію спокійно, можливо, хтось когось не зрозумів: у чому справа? Кричить з тими самими матюками, тим же самим тоном  чоловікові: «Ти зламав мої двері! Геть звідси!», «Я хазяїн маршрутки – я «решаю», кого везти!» — при чому – повний салон свідків, які бачили, що реакція водія абсолютно неадекватна. Після другої спроби заспокоїти водія і спокійно вже поїхати додому до дитини, яка в цей час одна і чекає на нас,  він навідріз відмовляється їхати і ставить ультиматум «якщо ви не вийдете, я викличу поліцію!». Чоловік говорить «Без проблем – я викличу її сам, адже я нічого не порушив» — і при ньому набирає 102.  А в салоні маршрутки пасажири «анічичирк» — «тиша навкруги, сплять сади й луги» — і ніхто не поспішає, і всім добре, чекають на дію другу в театрі абсурду і безправ`я…

Дія друга.  Приїхали поліціянти: чоловік і жінка. Спокійно пояснюю ситуацію, заявляю свої права людини і громадянина, зокрема на честь і гідність  і, звісно, право пасажирського перевезення, право споживача і т.д.  Чоловік додає деталі  ситуації, і тут водій починає погрожувати прямо при копах:  «Я ТЕБЯ УРОЮ!», «НУ ВСЕ – ТЕБЕ ХАНА!», «ДА ТЫ ЗНАЕШЬ, КТО У МЕНЯ ХОЗЯИН», «ДА Я ЩАС КАК ПОЗВОНЮ!».  Копи стоять і нічого не роблять, я їм говорю: «Шановні, ви фіксуєте погрози?» А вони навіть після цих слів намагались випитати у водія, чи він згоден нас довезти додому. Водій же виглядав як несповна розуму, сміявся, погрожував фізичною розправою… при свідках. Страшно уявити, як би виглядав цей «рейс неадекватності »…

Лише після наполегливого зауваження, поліціянти, зрештою,  почали у нього вимагати пред’явлення  документів і почали записувати дані і обставини.

Дія третя. Приїхав «хозяин», почав «наїзжати», мовляв «ты че рамцы попутал»  спочатку на чоловіка, потім на поліціянтів! Він думав, що вони прямо на місці будуть його штрафувати… Виявляється, навіть перевізник  не знав своїх прав, не знав, що поліція – це не ДАЇ, деякі з яких раніше займалися корупцією і вимагали «порєшать» прямо на дорозі…Додам, що горе-водій до приїзду «шефа» всерйоз намагався нас затримати, щоб ми чекали його «хозяина» — … «рабовладельческий строй»?! Ні, не чула…

 Епілог. Того вечора ми таки доїхали додому, хоча й набагато пізніше, ніж планували.  Звісно, не з тим водієм. Останній рейсовий маршрут зупинився, і вже в салоні, де сиділи звичайні люди, деякі з них почали поодинокі «умнічанія», «смішки», що мовляв, було б з чого робити проблему і викликати поліцію(при чому, за тих пару хвилин, поки автобус останнього маршруту на Лебедин стояв – вся інформація була перекручена і передана «зіпсованим телефоном»)…Було гірко, хоча я й не сумнівалась, що в автобусі сиділи переважно — раби…Які не те що, не знають своїх прав, а й готові знищити, хоча б словесно, тих, хто показує їм ЯК ЦЕ ТРЕБА РОБИТИ! ЩО ТАКЕ ЛЮДИНА, ЩО ТАКЕ ЧЕСТЬ, ГІДНІСТЬ, ЩО ТАКЕ ЗАКОН…ТАК —  В НАШІЙ РІДНІЙ УКРАЇНІ.

Резюме: Чому перевізникам міжміських рейсів вигідно порушувати закон і

ЩО З ЦИМ РОБИТИ ПАСАЖИРАМ?

У перевізника є маршрутний лист, у якому вказані місця, де можуть здійснювати посадку пасажири.

Згідно Закону, у Вас має бути проїзний документ, що підтверджує договір пасажирського перевезення — квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду — посвідчення особи встановленого зразка), який, зазвичай, пасажир може придбати на автостанції . Але є такий пункт, як здійснення перевезень на приміських та міжміських маршрутах на зупинках, де немає автостанцій, до початку руху видавати квитки пасажирам, які зайшли в автобус на цих зупинках та відмічати номери виданих квитків в квитково-обліковому документі; Отже, є місця де водій повинен зупинятися, і видавати квитки. Чи видає водій квитки? У багатьох випадках –НІ! Ви помітили, що водії, зазвичай,  м`яко вказують на стоянку приблизно за 50 м від автовокзалу та рекомендують пасажирам сідати там без квитка?  Очевидно: немає квитка – немає договору! Чи все ж таки є? Адже те, що водій зупинився, відчинив Вам двері і впустив до салону, отримав від Вас оплату проїзду  підтверджує  здійснення правочину – укладення усного договору на надання адміністративних послуг, інша справа, що без свідків такі речі важко довести в нашому українському суді. Адже усні договори, де доказом може бути т.зв. «слово банкіра», або «слово купця»( тим більше «слово пасажира») — тепер лиш красиві вирази, які не мають юридичної(і загальнолюдської, що стосується ЧЕСТІ) ваги в сьогоденні, на жаль…

Але повернімося до безквиткового проїзду. Пасажир – наче б то без прав, а у водія і, можливо, у його «шефа»– «черний нал», отже  податок не сплачується.

Є і психологічна складова, чому перевізникам вигідні безправні пасажири – закомплексований водій таким чином самостверджується – у нього різновид «манії величі» – бажання керувати людьми, не маючи на це ні прав, ні знань, як це робити: «Я тут хозяин – кого хочу, того везу, кого хочу – обматюкаю  і в лісі висаджу». Мовляв, «у маршрутному листі зупинки немає – йдіть пішки ще 3 кілометри!» Так, Ви й самі знаєте, що інтернет увесь майоріє такими історіями – висаджують і серед лісу, і кидають людину з інсультом напризволяще…

ЩО робити?

Перше — знати свої права та виконувати обов`язки, стосовно договору пасажирського перевезення,  а також вимагати виконання обов`язків у перевізників стосовно Вас. При порушеннях прав діяти одразу – НЕ БОЯТИСЯ  викликати поліцію, фіксувати всі деталі і обставини ситуації. Далі – Ваші справи – продовжувати захист прав в судовому порядку, чи, можливо, виклику правоохоронців для виховного процесу і захисту Ваших прав буде достатньо(у кожній ситуації – індивідуально).

А ще – аналізувати і вивчати тендерні договори, зобов’язувати прописувати в них важливі для нас пункти. Складно? Ніколи? Так. Але ж, з іншої сторони, ми для цього обираємо місцевих депутатів. Вони зобов`язані захищати наші права,  робити кроки задля кращого життя …так-так – сакраментальна фраза ВЖЕ СЬОГОДНІ! А не лише напередодні виборів.

comments powered by HyperComments
Ольга Бєляєва
Ольга Бєляєва
Журналіст, юрист, літератор, громадський діяч. Засновник громадської ініціативи «Адвокати Життя» та голова молодіжного осередку ГО «Союз Українок».
Top