Вы здесь
Главная > Блоги > Пекельна дорога до Сум

Пекельна дорога до Сум

Моє відрядження в Західній Україні добігало кінця, я вийшла із затишної кав`ярні й попрощавшись з діловими партнерами, збиралась на вокзал. Осінній дощ посилювався, тож бруківка центральної вулиці Чернівців, сяяла від густих крапель у вечірньому світлі ліхтарів. Незважаючи на негоду, мені було так оксамитово-тепло на душі, хотілось продовжити перебування в «маленькому Парижі», то ж я зупинилась біля елегантного саксофоніста, занурившись в щемливо-осінню мелодію. Ця поїздка була особливо вдалою – від початку до кінця: квитки в купейному вагоні міжнародного сполучення, уважні провідники, «люкс» в гарному готелі, вдалі переговори й нові доброзичливі друзі…Аж раптом:

— На жаль, потяг Софія — Мінськ знято з рейсу. Вам забезпечать місце в іншому потязі, він прибуде через три години, просто покажіть свого квитка провіднику.

— Але ж тоді я не потраплю вчасно на свій потяг, на який у мене теж вже є квитки – у мене відрядження з пересадкою в Конотопі. –

— Ну…Хочете, звертайтесь до начальника вокзалу…

Усі спроби потрапити на більш ранній потяг були марними – до міста Суми з Чернівців не було нічого. Півпершої ночі біля потяга, який нам запропонували як альтернативу, зібрався гурт пасажирів, які вимушені були, як і я, добиратися іншим потягом. Для цього до «хвоста поїзда» причепили спеціальний вагон, у якому ми всі мали їхати. Що ж, доведеться «хитатися» всю ніч і наступний день в останньому вагоні, а потім повертатися вранці у Львів. Після цього до потягу «Львів-Москва» цей вагон буде приєднано…Якби ми знали, що це були квіточки!Дощ тим часом все посилювався, а вагон був досі зачинений. Нарешті, з`явився приземистий провідник з очима яструба й красномовними наколками на пальцях, який почав перевіряти квитки. Коли я йому простягнула свого квитка, він нагло подивився на мене і сказав:

–Девушка, стойте и ждите своей очереди в тамбуре!

Від такого нахабства в мене округлились очі, але я твердим тоном зауважила, щоб він негайно показав мені моє законне місце, і забезпечив належний сервіс. Наші квитки в міжнародному потязі «Софія-Мінськ» коштували принаймні в 4 рази дорожче, ніж в цьому вагоні, як я пізніше виявила, «загального» типу, з твердими обшарпаними полицями і з характерним запахом. Коли вже я зовсім змерзла, він показав мені на нижню полку в плацкарті і сказав:

— Сиди пока-что здесь. Только не вздумай ложиться!

— В якому сенсі?! Негайно забезпечіть мені належний сервіс!- я була страшенно втомлена, замерзла і хотіла зрештою просто лягти і заснути.

— О! Ты вообще откуда взялась такая смелая? – його очі стали масляними, як в кота, який вирішив погратися з пійманою мишкою.

— «Откуда» скоро дізнаєтесь. І,до речі, я журналіст. Тож чекайте скоро захоплюючу передачу про порушення прав споживачів.

— А ты чего это мне угрожаешь?! – почав знову нападати неадекват, хоча його вибив з попереднього настрою мій впевнений тон і металевий погляд, якого він не витримав і відвів очі.

— Ну, ладно, можешь прилечь пока…Только не снимай пальто!Ты видишь, я тебе уже помогаю даже… Радуйся, что такая красивая.

— Дайте, будь-ласка, мою постільну білизну – мені швидше хотілось завершити цей безглуздий маскарад.

— Ну ты вообще обнаглела! Какая еще постель? Не полагается…

Я йому розповіла, що мені «полагается» і що йому буде за не виконання моїх прав.

— Зараз же дайте мені мою білизну і покличте начальника потягу.

Він подивився на мене як «ленин на буржуазію», в очах у нього була суміш подиву з острахом і злістю одноразово, й буркнув.

— Когда разберусь с другими пассажирами, тогда, может и дам тебе постель.- и выскочив з мого купе.

— Потім я чула, як він господарським тоном роздавав команди, кому що робити, принижував пасажирів, які не знали своїх прав.

— Нарешті він повернувся і приніс мені постіль.

— А де начальник потягу?

— Да ладно, не начинай! У меня и без тебя тут теперь куча проблем! Куда мне размещать вас всех? Ночью на эти места сядут пассажиры…И они не бесплатные, как вы. Так что…

— Які ще пасажири? Цей вагон виділили спеціально для нас, а Ви, виявляється, взяли на одне місце двох людей? Ви з них взяли гроші, тепер все зрозуміло…Ну, готуйтесь.

— Ой, ладно, кроме тебя никто не жалуется! – він вискочив, злісно блискаючи очима.

Ніч добігала кінця, і вже під ранок я заснула. Вранці цей тип прийшов і сказав:

— Видишь, я тебя даже ночью не будил, когда на твое место пришел «мой пассажир».

— Он як? Ну, я дуже рада. А тепер принесіть, будь ласка, чаю – я простягнула йому гроші за чай.

— Він зробив вигляд, що не почув і знову ходив туди-сюди настільки довго, доки я не повторила своє замовлення. Нарешті він приніс його і навмисне бахнув переді мною чашкою, а потім сказав:

— Ну, так же нельзя – я тебе все, а ты мне ничего! Когда ты прийдешь ко мне? А то, я вижу, ты играешь в одни ворота…-

Я вже перестала дивуватися все новим порціям наглості цього перевертня. Кілька разів я ще нагадала людям в своєму купе, що вони не зобов`язані «по стойке смирно» стоять з білизною, як їм «наказав» провідник, а навпаки – це його робота – прибирати білизну вранці, чемно розносити чай! Але тут почали носити горілку, коньяк, пиво і, як мені сказали, не лише…Худий чолов`яга з блідим обличчям, який спостерігав за моєю «жвавою розмовою» з провідником, сказав, що при бажанні і грошах можна було придбати навіть марихуану….Тут з тамбура потягнуло «п`янкими пахощами» цигарок. Як ви здогадались, штрафувати за це ніхто не поспішав, а пасажири були схожими на героїв фільму «мовчання ягнят». Я зібрала валізу, наближався мій любий Київ. Що ж, я вирішила не їхати до Конотопа – все-одно тепер я не встигала на свій потяг. Вийшла на перон, озирнулась на пошарпаний вагон-одинак, у якому пройшла ця фантастична ніч, і рушила до маршруток «Київ-Суми», але це вже інша історія.

comments powered by HyperComments
Ольга Бєляєва
Ольга Бєляєва
Журналіст, юрист, літератор, громадський діяч. Засновник громадської ініціативи «Адвокати Життя» та голова молодіжного осередку ГО «Союз Українок».
Top