Вы здесь
Главная > Общество > Культура > Два крила Ліза-Вєти Василевської

Два крила Ліза-Вєти Василевської

Два крила

«Моя адреса не дім і не вулиця, моя адреса Радянський Союз»… За таким принципом в радянські часи виховувалось не одне покоління громадян. Патріотизм, відданість державній ідеології в СРСР прищеплювали шляхом знищення сімейних та родинних цінностей. Звичними стали «павлики морозови», зрікання від близьких та рідних, яких держава оголошували ворогами народу. Роки «перевиховування» далися в знаки. Не одне покоління українців практично не знало свого роду, не цікавилося своїм корінням. В найкращому випадку — лише своїх дідуся та бабусю .

Два крилаСьогодні цінність і значимість сім’ї повертаються. Все більше наших земляків намагаються дослідити свої корені, пізнати загублені сторінки родинної історії. Днями в Сумській муніципальній галереї була незвичайна презентація. Громадськість побачила з книгу-родовід.

-Сторінки книги розповідають про велику династію, родовід якої охоплює родини Василевських, Ільченків, Товстолужських, Михайловських, — говорить автор книги Ганна Чернишова. – Це нарис про моїх близьких і рідних людей.

Ганна Чернишова дослідила своє коріння аж до кінця ХІХ століття. «За розповідями бабусь мені вдалося відновити певну частину родинного дерева моєї сім’ї. Потім мені допомагали мої сестри Наталія Левинцова, Ольга Ефименко та Ольга Зозуля. В результаті вийшов об’ємний малюнок родового дерева. На його основі і була написана розповідь про наших далеких і близьких родичів. На жаль, деякі данні були втрачені і про деяких людей не збереглися ні спогади, ні фотографії. Сподіваюся, що робота в архівах Сумської та Харківської областей дасть можливість поновити втрачені моменти родоводу нашої родини», — розповіла Ганна Чернишова.

Книга має назву «Під дахом дому мого». Автор вважає, що  розповідь про  її рід  зацікавить краєзнавців, істориків, журналістів і всіх тих, хто прагне дізнатися більше про історію України і побут в якому жив наш народ. «Бо на прикладі чотирьох сумських сімей можна пізнати історію цілого народу», — говорила на презентації Ганна Федорівна.

13275586_1123739214350068_109691321_oДля Сумщини ця книжка важлива і значима  ще й тим, що вона розповідає про життя відомої в області людини – журналіста, поетеси Лізи Василевської, яка все своє життя, практично до останніх днів, віддала журналістиці. Вона 30 років пропрацювала в «Ленінській правді», де очолювала відділ культури, потім підтримувала зв’язки із «Сумщина», де її шанували як ветерана газети. Уже після виходу на пенсію працювала в обласних газетах «Підприємець», «Медицина та здоров’я» та міській – «Суми та сумчани».

Ліза-Вета була нагороджена багатьма нагородами, грамотами, медалями. Була удостоєна і найпрестижнішої відзнаки «Золотого пера». Тож на презентацію книги прийшли не тільки друзі, рідні Лізи Василевської та її доньки Ганни Чернишової, а й колеги журналісти. Чимало з яких вважає Лізу Євгенівну своїм вчителем.

«Інтелігентна, талановита, сильна духом», «невтомна у праці»,  «із незвичайним відчуттям слова», «вона була прикладом та авторитетом для молоді». Це лише вирізки із промов тих, кому пощастило особисто знати і працювати із легендою сумської журналістики.

-Ліза Євгенівна володіла словом як чарівниця. Вона писала настільки захоплююче, що ми зачитувалися її матеріалами, на них вчилися журналістській майстерності, — говорила журналіст, письменниця Світлана Геренко, — Ти, Аня, написавши із своїми сестрами цю книгу, зробила велику справу. Бо кожна людина у своєму житті рано чи пізно замислюється над тим, що залишить після себе своїм дітям, онукам. Хтось можливо передасть євро, долари, золото… Але це матеріальні речі, які рано чи пізно закінчяться. Ви ж залишаєте їм щось більше і вагоміше – це родовід, його честь, його совість. Ця книжка буде талісманом у ваших дітей, який переходитиме від одного покоління до іншого і оберігатиме вашу родину.

-Люди поділяються на дві категорії. Одні живуть за життя, інші живуть вічно, – згадувала роки роботи поруч з  Лізою Василевської журналіст,  у недавньому головний редактор «Сумщини» Тетяна Бабинець. – Ліза Євгенівна якраз відноситься до другої категорії. Я після університету тільки  прийшла працювати в обласну газету, а Ліза Євгенівна вже виходила на пенсію. Проте з журналістики вона не пішла – продовжувала працювати в газеті, потім у інших сумських виданнях. Працювала навіть після того, як їй виповнилося 80 років.  Багата мова, ясність розуму, чіткість формулювання думок і, зрозуміло, відданість журналістиці  робили Лізу Євгенівну незаперечним авторитетом у професії — вона допомогла становленню  не одному нинішньому молодому журналістові.  Ми її так і звали – «вічна молодість «Сумщини»…  Такою вона і залишиться, і такою буде жити вічно і в наших серцях, і в літературі, і в історії…

Теплим словом згадувала Єлизавету Василевську і лауреат премії імені Олександра Олеся, колишня журналістка обласної газети, а нині відома поетеса Валентина Мироненко та інші гості…

Ця книга є прикладом того, як треба любити, цінувати, шанувати власну родину, дорожити її спогадами. Можливо, перегорнувши сторінки життя Василевських, Ільченко, Михайловських, Товстолужських, хтось і сам захоче пізнати та достеменно дослідити своє коріння.

comments powered by HyperComments
Top